У 1935 році компанія Clayton F. Summy Co. зареєструвала авторське право на аранжування пісні. Згодом права перейшли до інших власників, і у 1988 році їх разом із компанією придбала Warner/Chappell Music. Видавець десятиліттями вимагав ліцензійні платежі за публічне виконання пісні в кіно, на телебаченні й у рекламі. За даними 2008 року, це приносило близько двох мільйонів доларів на рік. Саме тому у фільмах, серіалах і мережевих ресторанах довго звучали інші вітальні пісні.
У 2013 році режисерка-документалістка Дженніфер Нельсон, яка знімала фільм про історію пісні, подала колективний позов. Справу об’єднали з позовом музикантки Рупи Мар’ї (Rupa Marya), і вона увійшла в історію як Marya v. Warner/Chappell Music. 22 вересня 2015 року федеральний суддя Джордж Кінг ухвалив, що права, оформлені у 1935 році, стосувалися лише конкретного фортепіанного аранжування, а не тексту. Суддя зазначив, що Summy Co. так і не отримала від сестер Гілл прав на слова, тому Warner/Chappell як її правонаступниця не мала дійсного авторського права на текст пісні.
Мелодія в суперечці не фігурувала, бо обидві сторони визнавали, що вона давно перебуває в суспільному надбанні. Ішлося лише про слова. Під час розгляду позивачі знайшли видання пісенника The Everyday Song Book 1922 року, де пісню з цими словами надрукували без позначки про авторське право.
У лютому 2016 року сторони уклали мирову угоду. Warner/Chappell погодилася виплатити 14 мільйонів доларів тим, хто раніше платив за ліцензію. У червні 2016 року суд остаточно затвердив угоду, і пісня перейшла в суспільне надбання у США. У країнах ЄС строк охорони становить 70 років після смерті автора. Патті Гілл, яку вважають авторкою слів «Good Morning to All», померла у 1946 році, тому в ЄС права на пісню спливли 1 січня 2017 року.
Співати пісню вдома чи на дитячому святі можна було завжди, бо ліцензія стосувалася лише публічного й комерційного використання. Тепер без ліцензії можна і записувати пісню, і вставляти її у фільми, відео та рекламу.