Англійський алфавіт, який сьогодні має
26 літер, має
багатошарову історію, що тягнеться ще з давніх часів. Його розвиток — це подорож через кілька мов, культур і епох.
🏛️ Англійська мова походить з
германської мовної групи, але після християнізації Англії в V–VII століттях латинська мова і її
алфавіт стали базовими для письма.
📌 Староанглійська (Old English) мала
інші символи, які зараз не використовуються:
- þ (thorn) — для звуку “th”
- ð (eth) — теж “th”, але дзвінкий
- æ (ash) — для деяких коротких голосних
У 1066 році, після нормандського завоювання, на англійську сильний вплив мала
старофранцузька мова, яка принесла безліч слів і вплинула на правопис.
Тоді англійська почала втрачати старі літери й поступово переходити на більш “латинізований” алфавіт, наближаючись до сучасного вигляду.
Сьогодні англійський алфавіт складається з
26 літер:
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z☝️ Особливість англійської в тому, що:
- вимова та написання часто не збігаються
- одна літера може мати кілька звуків (наприклад, “a” у cat, name, car)
- один звук може передаватися кількома буквами (наприклад, звук “ай” у my, tie, buy)
Це робить англійський правопис непростим, але дуже цікавим.
На відміну від французької, німецької чи іспанської, англійська
практично не використовує акценти (діакритичні знаки). Винятки зустрічаються лише в запозичених словах (
naïve, café), і навіть тоді часто пишуться без акцентів.
Це пов’язано з тим, що англійська намагалась спростити писемність, але не вимову — звідси велика кількість “тихих” літер (як у
knight,
honest,
island).
У латинському алфавіті спершу були лише великі літери. Малі (рядкові) форми виникли у середньовічних рукописах — для швидшого письма. З часом англійська перейняла цю систему та ввела чіткі правила, коли використовувати великі літери.